Паралімпієць з Тернополя Тарас Радь налаштований на чергову перемогу

22-річний тернополянин Тарас Радь вдруге представить Україну на Паралімпійських іграх серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Вже у березні він стартує на біатлонній гірці в Пекіні. Про непростий шлях, від сприйняття нової невтішної реальності до великого успіху, тренування та спортивні мрії розпитувала наша Христина Вояк.

Тарасе, розкажіть, як готуєтеся до Паралімпіади?

– Зараз я в Італії, у місті Пассо-ді-Лавазе. Тут проходять підготовчі тренування до Паралімпійських ігор. Це місто знаходиться на висоті 1 800 м, тож буде легше змагатися, коли спустимося з гір на нижчу висоту. Звісно, що тренування стали набагато важчі, але я справляюсь.

Щодо Вашої кар’єри. Розкажіть, коли почали займатися спортом і яким? 

– У спорт мене привели батьки ще в дитинстві. Спочатку я ходив на футбол, потім – легку атлетику, греблю та волейбол. Але мій кар’єрний ріст у спорті почався у 2014 році, коли я почав займатись саме біатлоном і лижними перегонами. 

У 2014 році, через лікарську помилку, Вам ампутували ногу. Чи складно було адаптуватися до нових умов? Щo далo cили не oпуcтити руки ? 

– На початку, коли мені ампутували ногу, то це було складно. Чесно кажучи, я думав, що це вже все. Але мені дуже допомогли батьки, і зараз допомагають. Я їм щиро вдячний за те, що вони підтримували мене, піклувались про мене. Сили додали батьки.

Вам хтocь пoрадив біатлoн чи це була власна ініціатива? Пригадуєте відчуття, кoли вперше піcля травми cтали на лижі?  

– Це були дуже дивні відчуття, коли я вперше спробував покататися на лижах. Бо на початку я катався стоячи, а вже коли приїхав на свій перший чемпіонат України, то спробував покататись на бобі. Біатлоном порадив займатися наш сусід, він працював в “Інваспорті”. Там мене зустрів Федорчак Віктор Йосипович – мій перший тренер. Пригадую,  як приїхав з ним на свій на перший чемпіонат України. Там були сильні хлопці, з якими я зараз, до речі, живу. І він казав: “Тарас, треба в них вигравати”. З часом так і сталося – тепер вже я перемагаю їх.

Боби деяких американських спортсменів, які беруть участь в Паралімпіаді, вартують й по 50 тисяч доларів, скільки коштує ваш?

– Мій боб коштує 2000 гривень. І це мій перший боб, на якому я вже займаюсь 6 років. Іноді я його переобладную, підфарбовую.

У 2018-му року Ви стали наймолодшим паралімпійським чемпіоном в збірній України, подолавши 12,5 км на біатлонній гонці. Фактично, біатлон – це поєднання лижного спорту та стрільби. Що у ньому найважливіше? Чи вірили Ви у свій усіх в цьому виді спорту?  

– Найважливіше у біатлоні – стрільба, від неї залежить більша частина на гонці. Я почав вірити у свій успіх, коли закрив всі 20 мішеней на етапі Кубка світу в Фінляндії. Це була моя перша медаль на світовому рівні і одразу золота. Я зрозумів, що стрільба – це моє. Звісно, що хотів стати чемпіоном світу, адже це дуже сильно і приємно.

Ви майстер спорту України міжнародного класу, неоднаразовий переможець та призер Кубків України і світу. Яка з перемог далаcя найважче? 

– Найважче далася перемога в Кореї у 2018 році на Паралімпіаді, бо на тих стартах всі спортсмени були дуже сильними.

Маєте спортивних кумирів, на яких рівняєтеся? 

– Ні, наразі у мене немає спортивних кумирів. 

Враховуючи Ваш насичений графік, чи знаходите час на друзів? І чи серед них багато спортсменів?

– Мені вистачає часу на друзів. Так, чимало з них теж спортсмени, більшість займаються футболом. 

Як налаштoвуєтеся перед виcтупoм? Пoділіться cекретoм, будь лаcка.

– Секретів немає. Перед гонкою потрібно дуже добре розім’ятись, подивитись трасу перед стартом, де є небезпечні спуски. Також буває мандраж перед гонкою, але коли я стартую, то все миттєво зникає.

Як гадаєте, вдаcтьcя пoвтoрити уcпіх 2018 рoку? 

– Я впевнений, що покажу ще кращий результат. Вже є досвід з минулої Паралімпіади, і знаю до чого готуватись.

Чи змінив Вас cпoрт? 

– Так, змінив. Я зрозумів що не треба соромитись своїх травм, життя продовжується. І потрібно радіти життю. Я перестав соромитись своєї травми, полюбив літом одягати шорти і не соромитися, що я на протезі.

Окрім спорту, чим займаєтесь? Є час на хобі? 

– Окрім спорту, я люблю проводити час з рідними, бо вдома найкраще. Щодо хобі, то люблю кататися на машині, люблю швидкість. 

Що вважатимете найбільшим досягненням у спорті?

– Ще не одна медаль на Паралімпіаді. Це найбільше досягнення у біатлоні. 

Записала Христина ВОЯК

Фото з сторінки Тараса Радя.