Кінець кнопкодавству? Чому сенсорну кнопку в Раді запроваджували 13 років

У Верховній Раді запрацювала система голосування з використанням сенсорної кнопки. Її встановили там ще 2008 року, а почали використовувати тільки через 13 років. Чи допоможе нова система запобігти “кнопкодавству” – з’ясовували DW.

Кнопкодавство” – давня хвороба українського парламентаризму, вилікувати яку може кнопка для персонального голосування депутатів Верховної Ради. Про це останні 13 років говорять в Україні як експерти, так і самі політики, але до реального її запровадження всі ці роки так і не доходило. Але у вівторок, 2 березня, народні депутати таки почали голосувати за допомогою сенсорної кнопки, яка може багато чого змінити в українській політиці. “Ми обмежили кнопкодавство як законом, так і технічними засобами, тому не лишаємо цьому ганебному явищу жодних шансів у стінах Верховної Ради”, – заявив голова Верховної Ради Дмитро Разумков.

Історія сенсорної кнопки триває з 2008 року

Вперше сенсорну кнопку на робочих місцях депутатів у сесійній залі Верховної Ради встановили ще 2008 року, коли спікером парламенту був Арсеній Яценюк. Її спроєктував Інститут проблем математичних машин і систем НАН України, який також є розробником системи для голосування “Рада”. Депутат мав однією рукою під час 10 секунд голосування затискати сенсорну кнопку, а іншою –  тримати кнопку “за”, “проти” чи “утримався”. Тільки у поєднанні роботи цих двох кнопок система спрацьовувала, і голос депутата зараховувався.

Але депутатів Ради кількох скликань це не влаштовувало, і вони щораз знаходили приводи, як відмовитися від нової системи голосування. Парламентарі нарікали на те, що система начебто недосконала, не має сертифікатів безпеки, не гарантує персональне голосування тощо. Ще тоді депутати продемонстрували, як обійти систему персонального голосування, натискаючи обидві кнопки однією рукою, а іншою таким же самим чином голосуючи за сусіда. Проблему тоді врахували розробники і перенесли сенсорну кнопку далі від інших, аби однією рукою затиснути її і кнопку для голосування було неможливо. Але систему так і не запустили в роботу.

Друга спроба запровадити сенсорну кнопку

Наступного разу до сенсорної кнопки повернулися 2013-го, за президентства Віктора Януковича, коли “кнопкодавство” стало надзвичайно поширеним. І знову безрезультатно. Щоб показати недосконалість системи, нардепи “заклинювали” її звичайними зубочистками та жуйками, мовляв, вона уразлива. Тож депутати не погоджувалися її використовувати.

У липні 2014-го тодішній спікер парламенту Олександр Турчинов заявляв, що сесійну залу хочуть обладнати новими сенсорними кнопками. Для цього склали кошторис та навіть розпочали тендер. Однак грошей на нове обладнання так і не знайшли.

У 2019 році тодішній голова Верховної Ради Андрій Парубій наприкінці своєї каденції доручив апарату ВР підготувати до використання систему голосування за допомогою сенсорної кнопки. Втім, перед першим засіданням парламенту вже нинішнього – дев’ятого – скликання у серпні того ж року, за словами Парубія, Служба безпеки України (СБУ) та Державного бюро розслідувань (ДБР) заблокували комп’ютерний центр Верховної Ради та заборонили тестувати систему. У ДБР пізніше повідомили про кримінальне провадження проти апарату Верховної Ради через можливі порушення його працівниками правил використання комп’ютерів. А новообраний тоді нардеп від партії “Слуга народу”, а нині віцеспікер парламенту Руслан Стефанчук заявив, що сенсорна кнопка має технічні і юридичні недоліки.

Кнопка без політичної волі

Але зрештою сенсорна кнопка через 13 років після встановлення таки запрацювала. “Протягом першого дня використання система працює нормально. Під час голосування депутат має протягом 10 секунд одночасно натиснути сенсорну клавішу та кнопку голосування. Якщо одну з них відпустити, система не зараховує голос. Ні блокнот, ні телефон чи будь-який інший предмет не активує цю кнопку”, – пояснив DW керівник управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України Олексій Сидоренко.

Розробник сенсорної кнопки, директор Інститут проблем математичних машин і систем НАН України Анатолій Морозов каже, що за цей час ні конструкція, ні алгоритми дії та контролю системи голосування з використанням сенсорної кнопки, ні юридичні аспекти не змінилися. “Сенсорна кнопка – це ємнісний датчик, який реагує на теплопровідність людини, тобто палець, руку чи долоню. Вона якою була у 2008 році, такою і залишилася. Нічого не змінилося. Вона не використовувалася увесь цей час, бо не було політичної волі її використовувати”, – прокоментував DW Морозов. За його словами, їхня аналогічна система з сенсорною кнопкою довела свою ефективність, бо з 2014 року використовується для голосування у Київській міській раді, і жодного разу система не дала збій.

Без кнопкодавства, та чи надовго?

Віта Думанська, лідерка Руху “Чесно”, який багато років моніторить діяльність українського парламенту, вважає, що зараз Верховна Рада наважилася голосувати за допомогою сенсорної кнопки, оскільки фракція “Слуга народу” поки що є більш-менш монолітною під час голосування за важливі законопроєкти. “У Раді завжди процвітало кнопкодавство, особливо у попередніх скликаннях, оскільки там були серйозні проблеми з коаліцією і потрібно було домовлятися і збирати голоси або просто кнопкодавити. Тому запроваджувати сенсорну кнопку було невигідно. У цьому скликанні ситуація змінилася. Але чи надовго?” –  розмірковує Думанська. Вона не виключає того, що є ризик відмови від використання сенсорної кнопки, якщо монобільшість “Слуги народу” почне “сипатися”.

Ті, хто голосувати двома руками не зможе, повинен буде просити, аби йому персонально відключили сенсорну кнопку. Розробник системи передбачив таку можливість, аби уникнути дискримінації депутатів, які не зможуть голосувати обидвома руками через обмежені фізичні можливості чи травму однієї з рук. “Але масово відключити сенсорну кнопку не можна, адже ця інформація відразу стає доступною всім, хто має доступ до системи, оскільки вона має багаторівневий контроль”, – наголошує Морозов.

Спікер Дмитро Разумков також заявив, що для додаткового контролю за спробами “кнопкодавити” в у сесійній залі встановлено чотири камери відеоспостереження, а надалі розглядатиметься можливість запровадження персонального голосування депутатів за біометричними показниками: відбитку пальця чи сітківки ока.