Главная > новини тернопільщини > Військового з 44 артбригади, котрий зник у Тернополі, не можуть знайти 2 роки

Військового з 44 артбригади, котрий зник у Тернополі, не можуть знайти 2 роки

09.12.2019 11:07


Понад два років тому Юрій Богуславський з Кременця вийшов із військової бригади і пропав.

Два з половиною роки невідомості… Учасника АТО, військового-контрактника 50-річного Юрія Богуславського з Кременця розшукують уже два з половиною роки. Пропав чоловік 31 березня 2017-го року — не на Донбасі, не в оточенні сепаратистів, а в спокійному Тернополі. Юрій ніс службу в 44-ій окремій артилерійській бригаді. Після вечірнього шикування вийшов до магазину і зник… Пошуки поліції досі безрезультатні, порушено кримінальне провадження. Рідні зниклого припускають, що з їхнім сином сталося щось фатальне, оскільки мають інформацію, що за ним із бригади того вечора вийшли двоє військових, з якими перед тим був конфлікт. Повернулися військові пізно — брудні й нервові, а ось Богуславського більше ніхто не бачив…

Воював під «Градами» на Донбасі

— За ці важкі нестерпні роки я переконалася, що в нашій країні нема справедливості, нехтують законами, людей мають за ніщо, — зітхає мати зниклого військового пані Мирослава. — Коли Юрій воював під «Градами» на передовій, ризикував життям, то був потрібен країні, отримав відзнаки, медалі, а зник за загадкових обставин — ніхто не поспішає шукати, справу заминають, вигадують, нібито у сина була погана характеристика. Не бояться Бога… У прокуратурі вже паки документів по нашій справі, в поліції — теж. Але коли телефоную, щоб дізнатися, що нового в розслідуванні, не знають, про що йде мова. Військова прокуратура відгородилася. Не секрет, що в армії бардак, але ніхто не хоче, щоб на бригаду «падала тінь»…

 

Юрій воював на Донбасі від червня 2016-го до 16 січня 2017-го, був вправним коригувальником артилерійського вогню. Повернувся зі Сходу і залишився у 44-ій бригаді в Тернополі. «Яке у нас бойове побратимство на війні! Шкода, що я раніше не присвятив себе армії», — казав захоплено. Проте в Тернополі за три місяці змінив думку, його обурювала несправедливість. Можливо, за це й поплатився… Юрій був розлучений, має двох донечок. Мешкав у казармі бригади, на вихідні іноді приїжджав додому. Нині я залишилась одна… Все життя я вчителювала, чоловік був директором школи у Кременці, сім років тому він відійшов у засвіти. Наш старший син Олександр — теж військовий. Добиваємось нині правди…

Заступився за товариша — переламали ніс…

— Якось ми сиділи з Юрієм на кухні, до нього зателефонували хлопці з військової частини і розповіли, що його побратима з Теребовлянщини побили і закрили у «вооружонці». Син розлютився… — продовжує розповідь кременчанка. — Вони з тим хлопчиною були на Сході, казав, що він професіонал — координати скоріше визначить, ніж комп’ютер. «Не дозволю з нього знущатися!» — сказав Юрій. Поїхав у бригаду, привів військового, який побив побратима, до командира «на килим». Той військовий — боксер. При командирові він ударив головою Юрія в ніс і зламав. Після того син поїхав увечері з побратимом ночувати на квартиру, але прибули з частини і забрали їх. Хотіли загладити інцидент. Дали Юрію відпустку на п’ять днів. Син приїхав додому, захворів, ліг у Кременецьку районну лікарню. 31 березня 2017-го його виписали з медзакладу. Пообідав удома і поїхав до військової частини. Через кілька годин я зателефонувала, не було з ним зв’язку. Під вечір додзвонилася, його голос був неспокійний, було чутно метушню. «У тебе все добре?» — «Так». «Ти в частині?» — «Так». «На полігон поїдеш?» — «Напевне, поїду. Більше не можу говорити…» Це була наша остання розмова… Наступного дня я телефонувала на його номер, хтось піднімав слухавку, але мовчав. Спершу я не хвилювалася, думала, може, поїхав на полігон, а там поганий зв’язок. Минуло більше тижня, я вже не знаходила собі місця. Олександр тоді служив у Дубні, попросив своїх синів піти у частину і все з’ясувати. Замполіт сказала моїм онукам, що Юрій передав медичну довідку, був на обідньому шикуванні, а після того зник… Сина оформили як такого, що самовільно залишив частину. Коли онуки виходили з частини, на посту до них підійшов військовий і сказав, що хоче їм щось важливе розповісти, домовилися зустрітися наступного дня.

«Повернулися вночі — брудні, закривавлені, нервові…»

На зустріч із військовим, який погодився розповісти про обставини зникнення Юрія, вже пішов його брат Олександр. Розмову зафіксував на диктофон.

— Ми зустрілися в піцерії. Військовий розповів, що в частині був конфлікт. На вечірньому шикуванні Юрій вийшов перед строєм і сказав, що не пробачить поламаного носа і приниження побратимів, — переповідає розмову Олександр. — Після того Юрій вийшов з частини без речей, можливо, по цигарки. Слідом за ним за кілька секунд вийшли двоє військових, знаємо їхні прізвища й імена, вони не з Тернопільщини. Один із них — генеральський син (його батьки працюють у Генеральному штабі ЗСУ), інший — боксер-«рішала». Повернулися вони вночі — брудні, закривавлені, нервові, пішли прати одяг… Юрій до частини вже не повернувся… З тим записом наступного дня я пішов до військової прокуратури Тернопільського гарнізону. Вислухали, а коли почули прізвище генеральського сина — взялися «наїжджати» на мене. Припускаю, що ці два військові можуть бути причетні до зникнення мого брата. 11 квітня я звернувся із заявою про зникнення брата до поліції, але результату жодного. Чотири рази перевіряли, чи не перетинав він кордон — не підтвердилося. До того ж його закордонний паспорт був удома, мама передала його слідчим.



У поліції сказали, що наступного дня після зникнення з братового телефону було здійснено дзвінок десь біля Озерної. Після того його карточку вже не фіксувало. Можливо, брат втратив телефон і хтось його підібрав. Через кілька днів після зникнення на банківську картку Юрія була перерахована зарплата, але гроші донині ніхто не рухав… Поліція опитала підозрюваних, але нібито не підтвердили їхню причетність. Але чи можна цьому вірити? З першого дня маю список із 12 пунктів, які просив виконати для розкриття справи, але нічого не зроблено. Тим часом фігуранти пішли на підвищення…

«Як далі жити з невідомістю?..»

Допомагала розшукувати Юрія Богуславського тернопільська волонтерка Алла Чонгар. Разом із побратимами вона прочісувала Кутківецький ліс, Дальній пляж, залучала водолазів, щоб перевірити Тернопільський став.

Алла багато нам допомогла, ходила до військової частини, сварилася з ними, але потім відсторонилася — зізналася, що їй пригрозили, — каже пані Мирослава. — Щоб заспокоїти мене, приїжджали психолог із військової частини, представник по зв’язках із цивільним населенням. Якось до мене прибуло троє поліцейських із Тернополя, розпитали вчергове і сказали написати повторну заяву про зникнення Юрія у кременецькому відділку. Я дивувалася — для чого це, але написала 10 травня. Поліція подала оголошення про зникнення сина, проте жодного слова, що він — військовий.



На початку 2018-го до мене приходили двоє чоловіків, представилися працівниками військкомату. Коли Олександр пішов з’ясувати, чому ці особи приходили, дізнався, що з’явилася інформація за підписом слідчого карного розшуку, що нібито Юрій перебуває в Іспанії. Але цей слідчий згодом сказав, що не давав такої інформації. Як не дивно, цю неправду передали з… військової частини. Двоє підозрюваних погрожували військовому, який розповів Олександрові подробиці, тож його перевели в інший підрозділ…

Куди я тільки не зверталася з проханням допомогти знайти сина: і до ексгенпрокурора Юрія Луценка, і до міністра МВС Арсенія Авакова, і до міністра оборони, і в НАБУ, і до омбудсмена, і до президента Зеленського. Приходять відписки… Якби Юрій був живий і при пам’яті, то він би дався чути. Думаю, що його вбили, хоча в моєму серці ще жевріє маленька надія… Наші рідні ходили до ясновидячої осетинки з Волині. «Мьортвий, іщітє в лєсочкє, замєшан казьонний чєловєк», — сказала. Нехай би це було неправдою, щоб ми дочекалися Юрія. Але як жити з невідомістю?.

Коментар начальника відділу зв’язків із громадськістю Головного управління Нацполіції в Тернопільській області Сергія Крети:

— Звернення про зникнення Юрія Богуславського було зареєстроване 31 березня 2017-го року. На той момент чоловік служив контрактником у 44-ій артилерійській бригаді. За свідченнями співслуживців, він пропав після вечірньої перевірки. Вийшов із військової частини і більше його ніхто не бачив. Дана подія внесена до ЄРДР за ч. 1 статті 115 з позначкою «безвісти зниклий». Поліція опитала людей, з якими він служив і проживав у бригаді. Про нього відгукуються негативно, часто конфліктував, було, що приходив у стані алкогольного сп’яніння. Слідство розглядало різні версії, одна із них — його могла вбити група військовослужбовців, які попередньо мали з ним конфлікт і теж виходили з частини. Цю версію перевіряли за допомогою технічних засобів, зокрема, мобільних телефонів, встановлено, що вони були в той час в іншому місці. Виїзд зниклого за кордон теж не підтвердився. Була інформація від рідних, що, можливо, чоловік в Одесі, перевіряємо цю версію. Іншої інформації немає. Юрій Богуславський і далі перебуває в розшуку.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Поділитись:




Актуальне   
Маєте важливу інформацію? Стали свідком несправедливих дій? Вас образили і ви хочете розповісти про це місту? Тисніть на кнопку!

Ми розповімо Вашу правду усім.




 

новини




Залишити повідомленняx

У Вас є новини, побажання, критика чи просто бажаєте висловити своє бачення подій? Розміщуйте на нашому сайті інформацію яку б Ви хотіли щоб почули інші.


* Позначенні поля обов’язкові для заповнення

x